Валентина, 59 - 15 октября 2016 13:46

Iнколи здається, що несила,
Що живу вже сотнi тисяч лiт,
Що не почуваюся щаслива,
Що такий нiкчемний мiй полiт.
Що стомилась, що натерли мешти,
Що мозоль в душi набрав межi,
Що нестерпний бiль урiсся в серце,
Наче нiготь в шкiру. й все менi.
Але ж бачу, чую, споглядаю,
I ходжу ( та що ходжу - лечу!).
Боже, Ти прости, що нарiкаю
I по ночах диким псом скулю.
Я лиш трiшки, щоб нiхто не бачив,
Плачу в крайчик ковдри, як пече.
Витерла сльозу - Ти все пробачив
I пiдклав Своє Святе Плече.
© Оксана КУЗIВ "Iнколи здається..."

• 
• 
•